Виховний захід:

 

Лицар української пісні

Мета виховного заходу :

• Сприяти поглибленню знань про життєвий та творчий шлях М.В.Лисенка, допомогти учням зрозуміти , що мовою музики можна передати найзаповітніші людські почуття;

• Розвивати інтерес до національних надбань українського народу;

• почуття патріотизму , національну самосвідомість;

 

Читець І. Тендітний хлопчик, одягнений у шовк та мережива, бігає просторою кімнатою. Черевики його сліпучо виблискують, у руках іграшкова шабля. Хлопчик підскакує, вдаючи, що їде на коні та наспівує якусь незрозумілу пісеньку. Няня Лукія благає його вгамуватись.

Діалог. Няня Лукія та маленький Миколка.

• Вгамуйтеся, пані наказала спати. І доки ви бігатимете...

• А як я не послухаю маму, то що буде?

• Що буде? Вам нічогісінько, мені ж перепаде від пані.

• Тебе кривдитимуть?

• Мене не пожаліють.

• Я хотів побігти на стайню.

Потім до овечок і голубів. Голуби гарні, а гусаки – погані. Величезний гусак сичав і гнався за мною, а я втік.

• Не ходіть туди, паничу, вам і в покоях – тільки пташиного молока нема. Книжки, танці, панна Розалія грає. Хіба не втішно? Ходімо спати, паничу.

 

Читець ІІ. Миколка покірно йде в дитячу опочивальню.

Няня скидає з нього одяг, вкладає в ліжечко. Хлопчик заплющує очі, няня тихенько наспівує.

(Звучить колискова «Котику сіренький»).

Няня Лукія (боязко оглядається):

•  Як почує цю пісню молода господиня – пере­паде мені на горіхи.

 

Читець І. Але маленький Микола на все життя запам’ятає цю лагідну та просту мелодію колискової пісні, збереже її у своєму серці. Можливо, саме пісні няні Лукії і викликали в душі великого Лисенка невмирущу любов до народної пісні, зробивши її джерелом його творчості.

 

Вчитель. Дитинство серед природи рідного краю, знайомство та дружба з селянськими дітьми не могло не позначитися на його позашкільній творчій діяльності. Часто діти вибирали маленького панича Миколку козачком, коли грали в гусей та мак, ходили навколо нього і співали.

Микола повертався в гарному настрої. А вдома сідав за рояль, одним пальцем довго вишукував якісь звуки, знаходив їх. Грав та підспівував: «Ой на горі мак, мак». Потім він грав колискову. І Лу­кія дослухалася до того співу. їй стало до болю приємно, як дитина грає щось таке близьке, рідне та жадане.

(Звучить мелодія колискової «Котику сі­ренький»).

Читець ІІ. Народився Микола Віталійович Лисенко 22 березня 1842 року, в селі Гриньки на Полтавщині в родині Віталія Романовича Лисенка і його дружини Ольги Єреміївни народився син Микола.  Віталій Романович Лисенко був людиною освіченою, культурною, відзначався передовими для свого часу поглядами. Мати Миколи Віталійовича Лисенка – Ольга Єреміївна – походила із полтавського поміщицького роду Луценків. Освіту вона здобула у Петербурзькому інституті шляхетних дівчат. Аристократичне виховання лишило глибокий слід у характері та світогляді Ольги Єреміївни. Вона розмовляла лише французькою мовою.

 

Читець І. Миколу почала вчити музики спеціально запрошена вчителька, він через деякий час заявив, що вона погано грає і з властивою йому впертістю відмовився грати з нею в чотири руки. Заспокоївся тільки тоді, коли замість вчительки за фортепіано сіла мати.

Лисенко з великою охотою підбирав різні мелодії на фортепіано, часто простоюючи коло нього цілі години. Цими мелодіями, звичайно, були і народні пісні, які він чув від дітей дворових людей.

 

Читець ІІ. Майбутній  композитор міг годинами просиджувати з дівчатками кріпачками, які вишивали та співали українських пісень. Саме тут, серед дівочих співів, у серці Миколки зароджувалась любов до рідної пісні. Ця любов згодом розквітла , як троянди, і породила такі чудові плоди, як безсмертні хори, опери та інші музичні твори.

(Звучить народна пісня «Ой чом ти не прийшов»)

 

Читець І. 1848 рік. Миколі 6 років. Він вражає всіх чудовою музичною пам’яттю і художнім смаком.1852 рік. Миколу відвезли до Києва і віддали до пансіону Вейля. Потім переводять до пансіону Гедуена. На час його перебування в пансіоні припадають перші творчі спроби. Тоді ж Микола почав записувати народні пісні.

(Звучить українська народна пісня «Там де Ятрань круто в’ється»)

 

Читець ІІ. У 1855 році Миколу віддали у привілейований навчальний заклад –Другу Харківську гімназію. Під час навчання у гімназії він приватно займався музикою з М. Дмітрієвим та чехом Вільчеком. Поступово юнак став відомим у Харкові піаністом, якого запрошували на вечори, бали, де він виконував п’єси Моцарта, Бетховена, Шопена, грав танці, блискуче імпровізував на теми українських народних мелодій.

 

Читець І. Весною 1859 року Микола Віталійович закінчив гімназію зі срібною медаллю. В тому ж році, разом зі своїм двоюрідним братом Михайлом Старицьким, поступив до природничого факультету Харківського університету. Через рік батьки Миколи Віталійовича переїхали до Києва, і брати перевелися у Київський університет. Саме в період навчання у Києві, який співпав з моментом пробудження суспільної думки під час відлиги за Олександра II, молодий студент остаточно, глибоко і свідомо захоплюється ідеєю служіння Україні, її культурі.

 

Читець ІІ. Під час канікул або на свята Лисенко з товаришами мандрував селами. В 1861 році він провів новорічні свята на Полтавщині у свого друга Павла Чубинського. Повернувся з великою збіркою пісень. «Саме життя дзвенить в цих піснях», – говорив Микола Віталійович.

(Звучить українська народна пісня «Пливе човен – води повен»)

 

Читець І. В кінці літа І867 Р. М.Лисенко їде вчитися до Лейпцігської консерваторії, під час перебування в якій не припиняє своєї фольклористичної діяльності. Тут, у Лейпцигу, в 1868 р. був надрукований перший випуск українських народних пісень. Тираж у 600 примірників дуже швидко розійшовся.

 

Учень 1.

Вийся, жайворонку, вийся

Над полями,

Розважай людськую тугу

Ти піснями.

В небі, чистім і прозорім,

Сонце сяє,

Наче в морі, в жовтім житі

Хвиля грає.

                        Учень 2.

Подивись: женці схилились,

Потомились

І від праці від тяжкой

Потом вкрились.

Розважай же їх піснями

Ти дзвінкими...

Вийся, жайворонку, вийся

Все над ними!...

 

Читець ІІ. Як представник української музики, він був запрошений у Прагу для участі в слов’янському концерті, де з великим успіхом виконав на фортепіано у власній обробці українські народні пісні, в тому числі пісню «Гей, не дивуйте». Саме про цю пісню відомий чеський музикант Рейен захоплено вигукнув «То духи од степу!»

(Звучить укр. нар. пісня «Гей, не дивуйте»).

 

Читець І. Після закінчення Лейпцігської консерваторії, Микола Лисенко оселився на постійне проживання в Києві. У 1868 році виходить з друку його другий випуск українських народних пісень. Майже всі вони є шедеврами української народної пісенної творчості.

 

Читець ІІ. Літо 1873 р, застає Лисенка в Карпатах. Він подорожує разом з приятелем – відомим етнографом О.Русовим. Лебединий крик трембіти, гуцульські коломийки, весільні обряди – все хвилює, все проситься на нотний папір. З голосу дівчат гуцулок Лисенко записав кілька народних мелодій коломийок і відому «Верховину», що стала популярною завдяки його художній обробці.

(Звучить укр. нар. пісня «Верховина»).

 

Читець І. Микола Лисенко і Тарас Шевченко… Не можна навіть уявити собі життя і творчості Лисенка без великого Кобзаря. Майже піввікова діяльність Лисенка пов’язана з іменем Шевченка. Від 1862 року він щороку відзначав роковини поета концертами, новими творами. Наслідком Шевченківських урочистостей 1912 року стало закриття «Українського клубу» і звинувачення Лисенка та притягнення його до кримінальної відповідальності за антиурядову діяльність.

(Солоспів на сл. Т.Шевченка «Чого мені тяжко»)

 

Читець ІІ. «Музика до Кобзаря» – це приклад органічного злиття поезії і музики, в якому два народні корифеї подали один одному руки

Живою водою з глибин джерел народної творчості умив свою музу Т.Г.Шевченко. З тієї ж криниці черпав своє натхнення Лисенко… Він творив в народному дусі, не наслідуючи народні мотиви: він снував далі золоту нитку народної творчості.

(Обробка укр. нар. пісні «Казав мені батько»)

Учень1.        Наша дума, наша пісня не вмре, не загине.

                       От де, люде, наша слава – слава України!

 

Учень 2.    Страшно впасти у кайдани, умирать в неволі.

А ще гірше – спати, спати, і спати на волі.

І заснути на вік віки, і сліду не кинуть

Ніякого, однаково, чи жив, чи загинув!

 

Читець І. Ці слова великого кобзаря стали девізом сім’ї Лисенків. Дружина Лисенка – Ольга О’Конор, була справжньою жінкою, дружиною, матір’ю, мудрим порадником, найвірнішим другом, що рука об руку, серце з серцем пройшла з ним найважливіший період життєвого шляху.

 

Читець ІІ. Саме Ользі Олександрівні, офіційній дружині, і присвятив Лисенко 11 творів, серед яких один з прекрасних фортепіанних творів «Елегія»

(Звучить «Елегія» у виконанні Березової А.Р. та Пугачової Н.М.)

 

Читець І. Не дивлячись на величезну громадську роботу, велика увага в сім’ї приділялась вихованню п’яти дітей, мати яких, цивільна дружина Лисенка, Ольга Липська, померла при народженні Тарасика. Для них Микола Віталійович писав фортепіанні п’єси, ансамблі, навіть опери. Ставили їх в своєму домашньому театрі, де режисером завжди була Л.Українка. Завжди з радістю і захопленням діти розучували ці твори.

 

Читець ІІ. Важливою подією у творчому житті Лисенка було впорядкування в 1889 р. музики до «Наталки Полтавки». І зрозуміло, що в п’єсі важливе місце було приділено народній пісні. Цілий ряд пісень «Віють вітри», «Сонце низенько», «Ой під вишнею» були з самого початку вказані І.Котляревським у тексті. Лисенко розкрив усі виразні можливості народної пісні, виніс цю пісню на велику оперну сцену, звідки вона звучала у високо професіональній художній обробці.

(Звучить пісня Наталки «Сонце низенько»).

 

Читець І. Велика любов до рідного народу, захоплення його піснею стали тим невичерпним джерелом, з якого черпав натхнення Лисенко для створення таких опер, як «Різдвяна  ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба». Про останню  І.Я.Франко сказав: «Та це ж сам народ промовляє».

(Звучить арія Остапа із опери М.В.Лисенка "Тарас Бульба").

 

Читець ІІ.  Щасливим, пам’ятним ввійшов у життя М.В.Лисенка 1903 рік. В Полтаві народилася ідея святкування 35-річного ювілею діяльності  Лисенка. Україна ще не бачила такого всенародного свята, як у «Лисенкові дні». «Українського бояна», «Тараса в музиці», як говорилось у привітаннях, зустрічали у Києві і Львові, Чернівцях і Тернополі, Підволинську, Станіславові і Коломиї. Його вітали місцеві композитори, поети, селяни з навколишніх сіл. Тепло і задушевно виконувались народні пісні в його обробці.

 

Читець І.   Народ, якого так любив Микола Віталійович, тепер виражав свою повагу і безмежну любов до нього: «Дякуємо від щирого серця за Вашу  працю невтомну, за те, що нас простих людей не цураєтесь, мови нашої рідної, безталанної не забуваєте, що нашу пісню-тугу про наші кривди та недолі на папері списали та на всесвітній суд виставили. Слава, Вам, наш соловейку, слава!»

 

Читець ІІ. Щороку збирався Микола Віталійович до рідних місць. Лише в 1911 році збулась його мрія. Микола Віталійович цілий день провів в оселі свого «дядька» Созонта Дерев’янка. З радістю зустрівся з рідними, старими друзями і знайомими. В 1912 році Микола Віталійович знов збирався на Полтавщину. Так гадалося, та не судилося.

Влітку 1912 року хворе серце погнало його за кордон. А 19 листопада 1912 року, несподівано для всіх, зупинилось. Не стало великого композитора, великого сина України.

(Звучить «Реквієм» В.А.Моцарта)

Учень1.

Серце музики спинилось...

Чуєте – серце музики!

Серце, що ритмами билось,

Вже заніміло навіки.

Ох, як те серце любило -

До нестерпучого болю!

Як воно тяжко боліло

За Україну, за волю...

 

Читець І. Те, що зробив М.Лисенко для свого народу – доказ його великої любові до України, до української народної пісні. Тому український народ безмежно вдячний великому композиторові за те, що він зумів вивести українську пісню на широкі простори світової музичної культури.

Доки живе український народ, доти житиме пам’ять про Миколу Віталійовича Лисенка, доти звучатимуть його пісні.

Учень 1.

Яка краса! Усе життя

В акорди перелить,

З високих дум і почуття

Нове життя творить!

 

Учень 2.

Нести любов, будити гнів,

Творити чудеса...

О, віщий спів, натхненний спів!

Яка в ньому краса!

 

Учень 3.

Хай серце, болю повне вщерть,

Розірветься... нехай!

Висока честь: прийняти смерть

За любий, рідний край!

 

Учень 4.

Висока честь: усі скарби

Зложити на вівтар, –

І жити в пам’яті юрби

Як лицар і кобзар!

 

Учень 5.

Серед братів, серед сестер,

Де пісня гомонить,

Співець почив, але не вмер

І вічно буде жить.

 

(Звучить Молитва за Україну  «Боже Великий Єдиний»,

музика М.Лисенка, слова О.Кониського)

​